Хоч би скибочку світла
В цю голодну пітьму
Запиваючи вітром
Прісний присмак жалю
Голодомор…Його жертви…Знищення українських синів та дочок – ця тема найболючіша з усіх, яких торкаєшся вдивляючись у ті страшні роки.
Найбільше втрат зазнала Україна саме у ХХ столітті. Кривавим і тернистим був її шлях до незалежності. Надто багато безіменних могил залишив по собі український народ, а скільки сліз і страждань забрали з собою ті хлібороби, яких позбавили права жити новоявлені пророки.
1932-1933 роки – найчорніший час в історії України. У світі не зафіксовано голоду, подібного тому, що впав на долю однієї з най родючіших і най благородніших країн. Це був не голод, зумисне підготовлений голодомор. Голодомор 1932-1933 років в Україні – це тяжкий злочин тогогочасної радянсьої влади. Це цілеспрямована акція проти українців, як нації і українських селян як класу.
Наслідками Голодомору 1932-1933 pp. були:
- масові жертви; дослідники називають кількість жертв злочинної політики сталінського режиму до 10 млн. чоловік;
- завершення колективізації, утвердження колгоспної системи, розорення села;
- придушення опору українського селянства;
-масове переселення селян з Росії в Україну;
- сталінським режимом було підірвано сили в обстоюванні споконвічних національних прав українського народу.
Люди не спроможні щось змінити в минулому, але в змозі дати йому об’єктивну оцінку, а також винести з того уроки і запобігти поверненню гірких і драматичних сторінок історії.
Щорічно четверту суботу листопада у країні проголошено Днем пам’яті про жертви цієї трагедії.
28 листопада 2015 року трудовий колектив ВП НУБіП України «Заліщицький аграрний коледж ім. Є.Храпливого» взяв участь у міських заходах із вшанування жертв голодоморів.
Впродовж тижня для студентів коледжу було проведено інформаційно-просвітницьку годину на тему : «День пам’яті жертв голодомору 1932-1933рр.».
В бібліотеці коледжу було організовано тематичну виставку на тему : «Чорна сповідь моєї Вітчизни і її затамований гнів».
Вшановуючи пам'ять невинних жертв – це той мінімум, який ми, сучасні українці, маємо зробити не стільки для мільйонів загиблих, а, скоріше, задля підростаючого покоління, наших дітей, які повинні завжди пам’ятати про ті страшні часи і робити все, щоб подібне ніколи не повторилося.
Адже вшановуючи минуле, будуємо майбутнє!
І.В.Костур, секретар педкабінету