«Життя на Землі –
це екзамен на гідність»
10 вересня виповнюється 85 років Миколі Горбалю - поетові, дисиденту, члену Української Гельсінської групи. Йому випало на долю провести 16 років у радянських концтаборах, зберегти людську гідність і долучитися до українського державотворення.
Микола Горбаль народився 10 вересня 1940 р. в селі Воловець Горлицького повіту на Лемківщині в селянській родині. У 1945 році родину примусово депортували до УРСР – спочатку на Харківщину, а за два роки Горбалі перебралися на Західну Україну до села Литячі на Тернопільщині.
З дитинства Миколу Горбаля цікавила музика. Його батько був регентом, керував церковним хором, знав ноти, сольфеджіо. У 16 років Микола навчився грати на скрипці. Закінчив Чортківське музично-педагогічне училище за спеціальністю вчитель музики і співів. Працював учителем музики у Борщеві, викладав музику в школі, естетику в Борщівському технікумі механізації, створив молодіжний ансамбль із вчителів, керував дитячим ансамблем пісні і танцю «Сонце» при будинку піонерів. Сам почав писати пісні. Говорив зі студентами про національне мистецтво. Читав поезії Ліни Костенко, Василя Симоненка, Івана Драча.
У 1970 році його попросили провести відкритий урок, після чого заарештували за так звану антирадянську агітацію та пропаганду. Основним пунктом звинувачення стала його поема «Дума», в якій Радянський Союз було зображено тоталітарною державою, а Україну – колонією, та зізнання Горбаля, що слухав західні радіостанції. Вирок - 5 років ув'язнення у таборах суворого режиму і 2 роки заслання до Сибіру. Арешт не дав можливості закінчити інститут (вчився заочно на музпедфакультеті Івано-Франківського інституту).
Перше покарання відбував у Мордовії, в «політичному» таборі суворого режиму, де познайомився з багатьма бійцями УПА, які його підтримали і надихнули. «Тоді я саме позбувався рабського страху. Подумалось, що би було, якби кадебісти тоді, після піврічного тримання в підвалах КДБ і цинічного суду, таки випустили мене. Був би застрашеним до кінця днів своїх. Напевно б, спився, а найвірогідніше – загинув би десь «за нез'ясованих обставин», - зізнавався Микола Горбаль.
У таборі разом із інженером-економістом Зиновієм Антонюком вів підпільну «хроніку із зони» – на тоненькому цигарковому папері записував вироки, беззаконня тюремників, інтерв'ю з уже відомими у світі в'язнями. Інформацію передавали на волю. Ці повідомлення поширювали самвидавом, звучали на «Радіо Свобода» та «Голос Америки». Брав участь у всіх акціях протесту.
Після звільнення у 1977 році приїхав до Києва, став членом Української Гельсінської групи, допомагав політв'язням та їхнім родинам.
У 1979 році його знову засудили на 5 років таборів суворого режиму, звинувативши у кримінальному злочині. Під час останнього слова на суді відкрито визнав себе членом УГГ. Надсилаючи листи з таборів, дисидент замість УРСР на конверті завжди писав Україна.
«Цей конверт з Мордовії. Це печатка табірна, це лист пройшов цензуру. Пропускали. І я писав українською мовою: «Україна». Це був виклик системі. Ну не міг я писати «УРСР», коли я в'язень радянський через Україну. За Україну мене карають»,- згадує Микола Горбаль.
За день до закінчення терміну був повторно заарештований за антирадянську агітацію та пропаганду і засуджений до 8 років особливо суворого режиму і трьох років заслання. Одним із «доказів вини» стала стаття «Життя в кримінальному таборі», опублікована в Парижі у газеті «Українське слово». Останній термін відбував у сумнозвісному таборі ВС – 389/36-1 в селі Кучино, де загинули Василь Стус, Олекса Тихий, Юрій Литвин та інші політв'язні. Загалом у таборах та на засланні відбув 16 років.
За словами Миколи Горбаля, в радянських таборах він познайомився з людьми, які стали дуже важливими у його житті. «Одну з фотографій я часто ілюструю у своїх книжках, це однокімнатна квартира Івана Світличного. Тут Євген Сверстюк, Іван Драч, Микола Вінграновський. У цій квартирі формувався дух українського спротиву. Надія Світлична, її чоловік. Її чоловік – рідний брат моєї жінки, вони двійнята».
Табір особливого режиму «Кучино» Чусовського району Пермської області, Урал, Росія..Тут камери. Карцерні камери. В одній з камер помер Василь Стус. З 24 в'язнів 14 були українцями. «Українців завжди було в таборах найбільше, - згадує Микола Горбаль. «Найкращі люди України тоді були саме там, в Мордовії, в таборах».
Був звільнений одним із останніх у часи «перебудови» за особистого сприяння президента Америки Рональда Рейгана. 23 серпня 1988 року із Пермі був доправлений до Києва і поринув у політичну діяльність. Був виконавчим секретарем Української гельсінської спілки, до 1994 року – голова Київської крайової організації УРП. Обирався депутатом Київської міської Ради, народним депутатом України. Член українського та міжнародного літературного об'єднання ПЕН-клуб, лауреат премії імені Василя Стуса з 1992 року. Видав шість поетичних збірок, дві книжки мемуарів і роман «Повернення».
Організатор та учасник чоловічого вокального гурту «Лемки Києва».
Нагороджений Орденом «За заслуги» III ст., Орденом «За мужність» I ст. та Орденом Свободи.
У 1999 році заснував Благодійний фонд «Галерея Богдана» задля підтримки нетрадиційного мистецтва і допомоги непрофесійним митцям-інвалідам та популяризації їхнього мистецтва. Старший брат Миколи Горбаля Богдан мав синдром Дауна, але любив малювати, лишивши по собі сотні цікавих малюнків.
Нині в батьківській хаті у селі Литячі створений музей-садиба робіт Богдана Горбаля. Ініціював реставрацію польського костелу в селі. в селі Литячі в родинному будинку облаштував тематичну світлицю. Тут чоловік зібрав літературу про дисидентів, шестидесятників та історію України. Банери на стінах розповідають про його життя та діяльність Української Гельсінської Спілки. Також на стендах родинні речі, документи та фото.
15 вересня о 10.30 год. у приміщенні МБНТ м.Заліщики відбудеться зустріч із цією непересічною особистістю, гордістю Заліщанщини, істинним патріотом-українцем, що своїм життям та громадянською позицією кинув вирок людиноненависницькій совєцькій системі. Запрошуємо долучитися до зустрічі з людиною-легендою.
Оксана МАТІЙЧУК, завідувачка бібліотекою коледжу