Радимо прочитати
«Чия мова - того й влада»
27 жовтня Україна відзначає День української писемності та мови. Це свято пов'язане із вшануванням Православною церквою України пам'яті преподобного Нестора Літописця – монаха Києво-Печерської лаври, автора найдавнішого українського літопису «Повість минулих літ». Дослідники вважають, що саме із його праці починається писемна українська мова.
«Повість…» була укладена ще на початку ХІІ століття, але і досі є основним джерелом вивчення нашої стародавньої історії та культури: написана церковнослов'янською мовою, вона містить величезну кількість слів українською – розмовною мовою тисячолітньої України-Русі.
Уривок із "Повісті минулих літ", зразок кириличного письма на межі ХІ-ХІІ століття (фото: Вікіпедія)
Першу в українській літературі спробу створити художній портрет напівлегендарної особи літописця Нестора зроблено українською письменницею, лавреатом Шевченківської премії Раїсою Іванченко в історичних романах «Гнів Перуна» та «Золоті стремена». У зображенні центральної постаті романів авторка виходить з таких проблем, як боротьба нової, християнської релігії зі старою, язичницькою, постійна загроза з боку степовиків-половців і нестихаючі чвари між князівськими дворами. Її Нестор, затвірник Печерського монастиря, був безпосереднім свідком і змагання двох вір, і половецьких набігів на рідний край, і міжусобної боротьби князів за «кращі столи». Головну ж мету свого життя він вбачав у тому, щоб повідати прийдешнім поколінням правду про їхню минувшину, виставити своє слово на сторожі єдності й міцності давньоруської землі і «поставити народ руський на один кон з іншими великими народами».
У «Повісті минулих літ» серед іншого літописець розмірковує про державу як природну організацію суспільства; стверджує, що добро перемагає зло завдяки вчинкам звичайних людей і робить висновок, що кривдник завжди буде покараний.
Кредо Несторового життя й понині не втрачає актуальності:
«Літописець… має право на минуле, щоб зберегти правду для майбутнього!»;
«Слово мудре – нетлінне. У ньому душа й пізнання, невичерпна глибинна суть!»;
«Найперше – сила держави»;
"Задля великого-відрікатись від малого".
Ці роздуми Нестора Літописця близькі нам і зараз, у часи, коли ми захищаємо не лише незалежність своєї держави, а й прадавнє коріння своєї ідентичності. У цій боротьбі ми особливо гостро відчуваємо значення рідного слова. І День української писемності та мови нагадує нам про те, що мова – наш духовний щит і символ нашої нескореності. Росіяни можуть зруйнувати наші міста і домівки, але їм ніколи не зруйнувати нашої єдності – допоки ми пов'язані між собою словом; їм не знищити нашої мови – допоки ми плекаємо її.
27 жовтня, у день української писемності та мови, стартує ХХVІ Міжнародний конкурс з української мови імені Петра Яцика. Постаті видатного українського бізнесмена і мецената Петра Яцика присвячено книгу ще одного шевченківського лавреата Михайла Слабошпицького «Українець, який відмовився бути бідним». Це книжка про найбагатшого українця Канади, який відмовився бути бідним, але не відмовився бути українцем.
Як стати людині багатою, а державі сильною — над цим питанням роздумують автор книги і його персонаж. Слабошпицький зосередився на долі Яцика, тих рисах, які допомогли «селянському сину з України стати на канадській землі мільйонером». Приїхавши до Канади по Другій світовій війні із сімома доларами в кишені, згодом створивши підприємства, знані в діловому світі Північної Америки, а головне – чесно заробивши свій капітал, цей чоловік став для багатьох прикладом життєвого успіху, патріотизму і доброчинства. Забезпечивши своє фінансове майбутнє, Петро Яцик щораз більше уваги приділяв розбудові українського простору. Його історія, написана М. Слабошпицьким 1993 року, встигла стати бестселером і видана вже ввосьме.
Книги Р.Іванченко та М.Слабошпицького видані за програмою «Українська книга» у серії «Бібліотека Шевченківського комітету».
Вони експонуються на книжковій виставці «Барви мови рідної цінуймо і шануймо», приуроченої Дню української писемності та мови.
Працівники бібліотеки